Проект Закона Украины “О свободе совести и религиозных организациях” (новая редакция)

(розроблений Держкомнацрелігій та поданий
до Кабінету Міністрів України у листопаді 2010 року;
оприлюднений на засіданні Всеукраїнської Ради Церков)

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 20, ст. 277, № 30, ст. 418; 1993 р., № 26, ст. 277; 1994 р., № 13, ст. 66; 1996 р., № 3, ст.11; 1997 р., № 8, ст. 62; 2003 р., № 10-11, ст. 87), виклавши його в такій редакції:

ЗАКОН УКРАЇНИ

«Про свободу совісті та релігійні організації»

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону

Завданнями цього Закону є:

забезпечити відповідно до Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, інших міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, реалізацію кожним права на свободу совісті, світогляду та віросповідання, а також рівність усіх перед законом, незалежно від світогляду чи віросповідання;

визначити права та обов’язки держави і релігійних організацій у сфері свободи світогляду, віросповідання та релігійної діяльності;

сприяти толерантному ставленню та взаємоповазі між особами, які мають різний світогляд чи віросповідання, та між релігійними організаціями різних віросповідань;

запобігати виниканню конфліктів на ґрунті світогляду чи віросповідання;

остаточно подолати негативні наслідки державної політики войовничого атеїзму.

Стаття 2. Законодавство про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації

1. Законодавство про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації складається з Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом та іншими актами законодавства України у сфері свободи совісті, світогляду, віросповідання та про релігійні організації, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Стаття 3. Право на свободу совісті, світогляду та віросповідання

1. Кожен незалежно від місця перебування має право на свободу совісті, світогляду та віросповідання. Це право включає свободу мати або не мати, приймати та змінювати світогляд або релігію на свій вибір, а також свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно здійснювати одноосібно чи спільно з іншими, публічно чи приватно релігійні обряди та церемонії, іншу релігійну діяльність, відкрито виявляти та вільно поширювати свої переконання, а також навчати світогляду чи релігії інших осіб.

2. Свобода виявляти світогляд та сповідувати релігію може бути обмежена лише законом і лише в інтересах забезпечення громадської безпеки та охорони громадського порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, коли таке обмеження є необхідним у демократичному суспільстві.

3. Жоден світогляд чи релігія не можуть бути визнані обов’язковими. Не допускається примус при визначенні особою ставлення до світогляду та релігії, до сповідування або відмови від сповідування релігії, вияву своїх переконань чи відмови їх виявляти, до участі або неучасті у богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, до навчання релігії.

4. Батьки, усиновлювачі, опікуни та піклувальники дитини мають право виховувати дитину відповідно до власного світогляду та релігійних переконань без заподіяння шкоди психічному чи фізичному здоров’ю дитини.

Релігійне виховання та навчання дітей до досягнення ними чотирнадцяти років відбувається лише за згодою їхніх батьків або осіб, які їх замінюють.

Релігійне виховання та навчання дітей у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років здійснюється лише за їхньою згодою.

5. Таємницю сповіді гарантовано законом. Ніхто не має права вимагати від священнослужителів надавати відомості, які вони одержали під час сповіді.

Стаття 4. Заборона дискримінації на підставі світогляду чи віросповідання

1. Кожен, незалежно від свого світогляду та віросповідання, є рівним перед законом. У документах, що посвідчують особу, ставлення до релігії не вказується.

2. Дискримінацію на підставі світогляду, віросповідання чи належності до будь-якої з релігійних організацій заборонено.

3. Будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи надання переваг за ознакою світогляду чи віросповідання, окрім випадків, встановлених цим законом, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі, ненависті чи образа почуттів, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

4. Релігійні організації та їхні представники не повинні у будь-якій формі проповідувати ворожнечу чи ненависть до будь-кого, хто має інший світогляд чи віросповідання.

5. Ніхто не може бути звільнений від виконання своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних чи інших переконань. У разі, коли виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, держава гарантує право таких громадян на проходження альтернативної (невійськової) служби в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 5. Держава та релігійні організації

1. Відносини держави та релігійних організацій в Україні ґрунтуються на принципі взаємовідокремлення церкви (релігійних організацій) та держави.

2. Держава захищає права релігійних організацій, поважає та бере до уваги їхні традиції, внутрішні настанови, в тому числі норми канонічного права, що не суперечать законодавству.

3. Держава не втручається у діяльність релігійних організацій, що здійснюється в межах закону.

4. Усі релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї або кількох релігійних організацій щодо інших не допускається.

5. Держава сприяє забезпеченню реалізації кожним права на свободу совісті, світогляду та віросповідання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, а також у державних установах, які за характером своєї діяльності обмежують спілкування або право на пересування громадян.

Порядок реалізації кожним права на свободу світогляду та віросповідання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, а також у державних установах, які за характером своєї діяльності обмежують спілкування або право на пересування громадян, визначається відповідними центральними органами виконавчої влади.

6. Держава не фінансує діяльність релігійних організацій.

Держава може повністю або частково фінансувати суспільно корисні проекти, які здійснюють релігійні організації в порядку, передбаченому цим Законом.

7. Релігійні організації мають право брати участь у суспільному житті, здійснювати некомерційну господарську діяльність, поширювати свої погляди через засоби масової інформації та в інший спосіб, що передбачений для непідприємницьких товариств.

8. Релігійні організації не фінансують діяльність політичних партій і виборчих блоків, не висувають кандидатів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування та не здійснюють передвиборчу агітацію самостійно чи спільно з суб’єктами виборчого процесу в Україні.

Фізичним особам, які мають право діяти та діють від імені релігійної організації, забороняється здійснювати передвиборчу агітацію самостійно чи спільно з суб’єктами виборчого процесу в Україні.

9. Священнослужителі, інші фізичні особи, які мають право діяти та діють від імені релігійних організацій, можуть брати участь у політичному житті, зокрема обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, нарівні з усіма громадянами України з урахуванням положень цієї статті.

10. Релігійні організації зобов’язані дотримуватися вимог законодавства України.

Стаття 6. Освіта, наука та релігійні організації

1. Державна система освіти в Україні має світський характер. Навчально-виховний процес у державних і комунальних навчальних закладах ґрунтується на засадах світоглядного плюралізму та позаконфесійності.

2. Викладання у державних та комунальних навчальних закладах духовно-моральних дисциплін і дисциплін про релігію може здійснюватись факультативно і лише у формах, що не супроводжуються релігійними обрядами.

3. Педагогічні, науково-педагогічні та інші працівники навчальних закладів зобов’язані здійснювати навчально-виховний процес на засадах толерантності та поваги до кожного, незалежно від його світогляду, віросповідання чи належності до будь-якої релігійної організації, а так само незалежно від власних вподобань.

4. Не допускається обмеження у проведенні наукових, в тому числі релігійних і релігієзнавчих, досліджень та поширенні їхніх результатів за ознакою відповідності чи невідповідності будь-якій світоглядній чи віросповідній доктрині.

5. Релігійні організації мають право створювати для релігійної освіти дітей і дорослих духовні навчальні заклади і групи з вивчення відповідного віровчення, а також проводити навчання в інших формах.

6. Релігійні організації нарівні з іншими юридичними особами приватного права мають право у встановленому порядку засновувати дошкільні, загальноосвітні та вищі навчальні заклади, зокрема з релігійно визначеною системою виховання.

Розділ ІІ

РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 7. Релігійні організації

1. Релігійними організаціями в Україні визнаються об’єднання фізичних осіб без статусу юридичної особи та юридичні особи приватного права, утворені віруючими з метою спільного задоволення релігійних потреб або ведення релігійної діяльності.

2. Релігійні організації у своїй внутрішній діяльності керуються власними настановами і не повинні втручатися у діяльність інших релігійних організацій, окрім випадків участі релігійних об’єднань, їхніх керівних органів чи керівників у діяльності релігійних організацій, що входять до складу таких об’єднань, в порядку, визначеному їхніми статутами.

Стаття 8. Організаційно-правові форми релігійних організацій

1. Релігійні організації можуть утворюватися у формі релігійних громад, релігійних установ та релігійних об’єднань.

2. Релігійною громадою є місцеве добровільне об’єднання фізичних осіб одного і того ж віросповідання (членів) з метою спільного задоволення релігійних потреб, незалежно від того, має намір таке об’єднання набути статусу юридичної особи чи ні. Члени релігійної громади беруть безпосередню участь у її діяльності та управлінні нею.

3. Релігійні установи (монастирі, релігійні братства (сестринства), місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади тощо) є організації зі статусом юридичної особи, створені для досягнення визначеної засновником мети. Засновником релігійної установи може бути одна чи декілька релігійних організацій, що зареєстровані згідно з цим Законом.

4. Релігійні об’єднання складаються з релігійних організацій, утворюються та набувають статусу юридичної особи у порядку, визначеному цим Законом.

5. Основи статусу релігійних організацій як юридичних осіб приватного права визначаються законодавством України. На них поширюються норми законодавства щодо непідприємницьких товариств та установ з урахуванням положень цього Закону.

Стаття 9. Особливості правового статусу релігійної громади

1. Релігійні громади без статусу юридичної особи можуть здійснювати свою діяльність, не повідомляючи державні органи та органи місцевого самоврядування про своє заснування.

2. Релігійні громади, що складаються щонайменше з десяти учасників з повною цивільною дієздатністю, мають право набути статус юридичної особи в порядку, визначеному законодавством.

3. Релігійні громади можуть самостійно визначати правила прийому членів до свого складу та виключення їх зі свого складу і мають право вести реєстр членів громади. Члени релігійної громади мають право в будь-який час вийти зі складу громади.

4. Релігійні громади самостійно визначають свою підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійним об’єднанням, зареєстрованим в Україні, а також закордонним чи міжнародним релігійним об’єднанням і релігійним центрам, мають право на вільний вихід із цієї підлеглості та на її зміну.

Стаття 10. Особливості правового статусу релігійної установи

1. Релігійна установа вважається створеною з дня її реєстрації у порядку, визначеному цим Законом.

2. Засновник має право формувати чи затверджувати керівні та інші органи релігійної установи в порядку, визначеному статутом установи.

3. Засновник визначає підлеглість релігійної установи у канонічних та організаційних питаннях релігійним об’єднанням, зареєстрованим в Україні, або закордонним релігійним об’єднанням і центрам.

Стаття 11. Релігійні об’єднання

1. Релігійні об’єднання діють в Україні з місцевим чи всеукраїнським статусом та вважаються створеними з дня їх реєстрації у порядку, визначеному цим Законом.

2. Засновниками місцевих релігійних об’єднань можуть бути щонайменше три релігійні громади, що зареєстровані згідно з цим Законом.

3. Засновниками всеукраїнського релігійного об’єднання є релігійні громади, що зареєстровані на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України вищого рівня: областей, Автономної республіки Крим, міст Києва і Севастополя, або щонайменш три місцевих релігійних об’єднання.

4. Релігійні об’єднання самостійно визначають свою ієрархічну структуру відповідно до внутрішніх настанов свого віросповідання.

5. Керівні та інші органи релігійних об’єднань можуть утворюватися у формі релігійних установ.

6. Релігійні об’єднання, зареєстровані в Україні, самостійно визначають свої відносини із закордонними релігійними об’єднаннями і центрами, зокрема мають право на канонічне та організаційне підпорядкування закордонним релігійним центрам, а також право входити до складу міжнародних релігійних і міжрелігійних об’єднань, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Стаття 12. Закордонні релігійні об’єднання і центри

1. Закордонні релігійні об’єднання і центри мають право засновувати на території України свої представництва.

2. Представництва закордонних релігійних об’єднань і центрів, що діють в Україні, підлягають обов’язковій державній реєстрації в порядку, визначеному цим Законом.

Стаття 13. Правоздатність та дієздатність релігійних організацій

1. У разі реєстрації релігійна організація набуває статус юридичної особи.

2. Цивільна правоздатність релігійної організації, що набули статусу юридичної особи, виникає та припиняється у порядку, визначеному законодавством. Релігійні організації набувають цивільних прав та обов’язків і здійснюють їх через свої органи, що створюються і діють відповідно до статуту з урахуванням вимог цього Закону.

3. Релігійні організації, що набули статусу юридичної особи, мають право створювати відповідно до законодавства філії та представництва, інші відокремлені структурні підрозділи без статусу юридичної особи.

Стаття 14. Найменування релігійних організацій

1. Релігійні організації, незалежно від їхньої організаційно-правової форми самостійно визначають своє повне найменування відповідно до власних традицій. Повне найменування релігійної організації обов’язково повинно містити вказівку на її віросповідну приналежність та може містити назву адміністративно-територіальної одиниці, на території якої діє релігійна організація.

2. Окрім повного, релігійні організації мають право використовувати своє скорочене найменування.

3. Виключно релігійні об’єднання, що діють із всеукраїнським статусом, мають право використовувати у своєму найменуванні слово “Україна” та похідні від нього.

4. У разі, якщо релігійна організація входить до складу релігійного об’єднання, вона зобов’язана зазначати найменування цього релігійного об’єднання у своєму повному найменуванні. У разі виходу зі складу релігійного об’єднання релігійна організація зобов’язана змінити свою назву, виключивши з неї назву релігійного об’єднання та внісши відповідні зміни до свого статуту.

5. Представництва, що утворені Україні закордонним релігійним об’єднанням чи центром, зобов’язані зазначати найменування такого об’єднання чи центру у своєму повному найменуванні.

6. Створення релігійних організацій з однаковим найменуванням не допускається. У разі, якщо на ту саму назву претендують дві або більше релігійні організації, пріоритет надається організації, що на момент набрання чинності цього Закону зареєстрована із цим найменуванням. В інших випадках пріоритет надається релігійній організації, яка першою подала документи для реєстрації чи звернулась задля резервування ім’я.

Для резервування власного найменування релігійні організації можуть повідомити відомості про себе спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань світогляду та віросповідань або Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям.

Порядок резервування найменувань релігійних організацій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Правовий захист поширюється тільки на найменування зареєстрованих релігійних організацій та релігійних організацій без статусу юридичної особи, що повідомили відомості про себе спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань світогляду та віросповідань, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській чи Севастопольській міським державним адміністраціям, на які покладається обов’язок резервування найменування таких організацій у порядку, визначеному чинним законодавством.

Стаття 15. Статути релігійних організацій

1. Релігійна організація діє на підставі статуту (положення).

2. Статут релігійної громади ухвалюють члени громади на загальних зборах. У разі, якщо релігійна громада входить до складу релігійного об’єднання, статут релігійної громади має бути погоджений чи затверджений відповідним органом (посадовою особою) релігійного об’єднання, до складу якого вона входить, якщо це передбачене статутом об’єднання.

3. Статут релігійної установи затверджує засновник.

4. Статут релігійного об’єднання затверджують збори засновників або орган, що утворює таке об’єднання відповідно до внутрішніх настанов релігійних організацій.

5. Статут релігійної організації повинен містити відомості про:

1) повне та скорочене (у разі наявності) найменування релігійної організації;

2) організаційно-правову форму релігійної організації;

3) віросповідну належність релігійної організації та її цілі;

4) місцезнаходження релігійної організації;

5) найменування адміністративно-територіальної одиниці або декількох одиниць, на які розповсюджується діяльність релігійної організації;

6) органи управління релігійної організації, порядок їх утворення, їхня компетенція, порядок прийняття ними рішень;

7) порядок вступу до релігійної організації та виходу з неї;

8) порядок набуття релігійною організацією майна та коштів;

9) порядок відчуження майна, що належить релігійній організації на праві власності;

10) порядок внесення змін до статуту релігійної організації;

11) порядок прийняття рішення про припинення релігійної організації;

12) порядок розв’язання майнових та інших питань у разі припинення релігійної організації.

6. Державні органи не мають права вимагати від релігійних організацій зазначати в їхніх статутах відомості інші, ніж зазначені в частині п’ятій цієї статті.

7. Статут може містити й інші положення, пов’язані з особливостями створення або діяльності релігійної організації.

8. Документи, які визначають віросповідну доктрину, регулюють інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

У випадку реєстрації релігійних організацій, що належать до релігійних течій, які не представлені в Україні, а також представництв закордонних релігійних об’єднань і центрів, які належать до релігійних течій, що не представлені в Україні, органом реєстрації для проведення комплексного дослідження можуть бути витребувані у релігійної організації документи, що визначають її віросповідну доктрину.

Стаття 16. Документи, що подаються для реєстрації релігійних організацій і представництв закордонних релігійних об’єднань і центрів

1. Для реєстрації релігійної громади подається заява, засвідчена підписами не менш як десяти осіб з повною цивільною дієздатністю, що утворили релігійну громаду. До заяви додаються такі документи:

1) статут релігійної громади у трьох примірниках;

2) два примірники реєстраційної картки встановленого зразка на проведення реєстрації юридичної особи, що включає відомості про засновників релігійної громади: прізвище, ім’я, по батькові, рік народження та місце проживання;

3) рішення зборів засновників про ухвалення статуту релігійної громади.

2. Для реєстрації релігійної установи подається заява встановленого зразка, засвідчена підписом керівника релігійної організації, що засновує релігійну установу. До заяви додаються такі документи:

1) статут релігійної установи у трьох примірниках;

2) два примірники реєстраційної картки встановленого зразка на проведення реєстрації юридичної особи, що включає відомості про засновників релігійної установи;

3) копія свідоцтва про реєстрацію релігійної організації, що засновує релігійну установу;

4) копія статуту релігійної організації, що засновує релігійну установу;

5) рішення про створення релігійної установи, прийняте в порядку, передбаченому статутом релігійної організації, що засновує релігійну установу.

3. Для реєстрації релігійного об’єднання подається заява, засвідчена підписом уповноважених представників (уповноваженого представника) загальних зборів засновників або органу, що утворює таке об’єднання відповідно до внутрішніх настанов релігійних організацій. До заяви додаються:

1) статут релігійного об’єднання у трьох примірниках;

2) два примірники реєстраційної картки встановленого зразка на проведення реєстрації юридичної особи, що включає відомості про засновників релігійного об’єднання;

3) перелік релігійних організацій, що входять до складу релігійного об’єднання на момент подання документів;

4) копії свідоцтв про реєстрацію усіх релігійних організацій, що входять до складу релігійного об’єднання на момент подання документів;

5) рішення про утворення релігійного об’єднання.

4. Для проведення реєстрації представництва закордонного релігійного об’єднання чи центру особа, що має належним чином оформлені повноваження представляти в Україні відповідне закордонне реліг

Обсуждение статьи

Ваш комментарий

Уведомлять об ответах Отправить комментарий