Резолюція УМР “Церква у час суспільних потрясінь”

<span >Починаючи з листопада 2013 року і дотепер незалежна Україна переживає найскладніші сторінки своєї історії. Понад сто людей трагічно загинули у ході акцій протесту, що відбулися на Майдані Незалежності. Здійснено акт анексії Криму Російською Федерацією. Триває протистояння між Росією та Україною у політичній, економічній та інформаційній сферах. Хвиля гострого громадянського конфлікту захлеснула значну територію Донецької і Луганської областей, зачепивши також Південь України. Кількість загиблих внаслідок силового протистояння зростає з кожним днем і на сьогодні сягає сотень осіб, включаючи силовиків та мирне населення.</span>

Враховуючи вищезазначене, ми, учасники конференції – представники християнських євангельських церков і місій з різних регіонів України, що входять до складу Української Міжцерковної Ради: священнослужителі, громадські діячі, офіцери запасу, журналісти, діячі науки, освіти, культури та охорони здоров’я, зібралися задля формування спільної позиції щодо ролі Церкви Христової у час громадянських конфліктів, а також визначення пріоритетних завдань у соціальній сфері, що необхідно вирішити у найближчий час.

Ми переконані, що сьогодні, коли на Сході України триває гострий соціально-політичний та збройний конфлікт, прямими обов’язками та завданнями Церкви Христової, зокрема церков і місій, що входять до складу Української Міжцерковної Ради, є такі:

1. Постійно на церковному, міжцерковному та міжконфесійному рівнях молитися Богові за припинення ворожнечі та настання миру, єдності і стабільності в Україні.

2. Нести служіння миротворця і примирителя на міжсоціальному, міжрегіональному, міжнаціональному, міжконфесійному та міждержавному рівнях шляхом прямих закликів до миру, братолюбства та припинення збройного протистояння, зокрема оприлюднення відповідних звернень до органів влади та громадськості у ЗМІ, участь в “круглих столах”, проведення національних і міжнародних конференцій, форумів, акцій, ходи примирення тощо.

3. Нести служіння доброчинності, проявляючи християнську любов та милосердя до всіх поранених, постраждалих і переселенців, незалежно від їх політичних поглядів, національної приналежності, соціального стану та релігійних переконань, надаючи їм посильну духовно-психологічну, медичну, правову і матеріальну допомогу, включаючи забезпечення тимчасовим житлом.

4. Розвивати капеланське служіння, що передбачає знаходження спеціально підготовлених священнослужителів-капеланів поруч із мирним населенням та військовослужбовцями, які перебувають в районі конфлікту, з метою надання їм молитовної і душпастирської допомоги.

5. Виконувати роль пророка та народної совісті, закликаючи суспільство до збереження гідності, моральності, миролюбності і законослухняності та засуджуючи будь-які прояви бездушності, агресії, насильства і протиправних дій, серед яких найбільш ганебними явищами, що мають сьогодні місце в Україні, є: тероризм, мародерство, націонал-шовінізм, маніпуляція свідомістю та поширення завідомо неправдивої інформації у ЗМІ. Висловлюючи свою офіційну (біблійну) позицію Церква має бути об’єктивною, неупередженою та незалежною від світської влади, політичних і бізнесових структур.

6. Активно нести служіння благовісника і просвітителя, проповідуючи людям Божу істину та поширюючи принципи християнської моралі і доброчесності у суспільстві. Крім того Церква має сприяти історико-культурній просвіті населення у всіх регіонах України.

7. Розробити у співпраці з міжконфесійними, державними та міжнародними організаціями низку концептуальних документів у соціальній сфері, а саме: Соціальний маніфест Української Міжцерковної Ради, Проект Національної програми духовно-морального відродження українського суспільства на 2015–2025 роки.

Просимо всіх молитися за втілення у життя поставлених нами завдань!

Віримо, що Господь Бог поблагословить Україну!

3 червня 2014 року, м. Київ