23 Апрель 2024
 

Танок (казка)

skazka

Той хтось, чи те щось неспроможне принести нам щастя. Намагаємось дощенту заповнити своє життя людьми, речами, справами... Аби хоч якоюсь мірою задовільнити пекуче прагнення душі - прагнення любові... Та “неспокійне серце наше, поки не заспокоїться у Богові” (Августин)

Весняний парк був надзвичайно гарний. Ще незріла зелень тішила кожне око, яке вловлювало цю її відмінність від пізніших темних тонів. Алеї, переповнені юрбами, парами і сімейними тріо чи квартетами переливалися жартами, сміхом і добрим гумором. У цій весняній метушні сумною залишалася лише одна особа, перепрошую, річ. Адже хто називає повітряну кульку особою? Навіть, якщо вона і має набір усіх необхідних якостей, її все одно віднесуть до категорії речей. Причому, до речей нецінних і легковажних. Останній епітет, швидше за все, Кулька заслужила через легкість і летючість своєї істоти, ой, знову перепрошую – неістоти.

Отож, чого ж їй – легковажній речі, неістоті, сумно? А сумно їй тому, бо сталася з нею прикра історія: її вранці купив для свого сина один вусатий татусь з лисою маківкою (цю частину його тіла кулька добре бачила, тому й запам`ятала). Хлопченя одразу вхопило мотузку і гайда по всьому парку. Дитячий запал зростав ще більше, коли малюк дивився догори і бачив, як тріпочеться на вітрові нова забавка. Якраз в один з таких моментів хлопчик не помітив перед собою камінця, за який перечепився і носом „приліпився” до зеленої трави газону. Падаючи, він мимоволі випустив з рук Кульку, наповнену легким гелієм. Вітер вмить підхопив рожеву річ і вже готовий був загубити її в небесній сині, але довга мотузка вчепилася за гілля розлого дуба, найстарішого мешканця парку.

Міцно прив`язавшись, Кулька чекала, коли нові власники знімуть її. Та трапилось щось нечуване: роздратований татусь і зарюмсаний малий відвернулися від неї і попрямували до виходу. На якусь мить, коли хлопченя повернуло голівку і почало вдивлятися у віття дерева, в Кульки з`явилася надія, що її заберуть. Але батькове грубе: „Облиш, купимо іншу!..”, розбило вщент усі сподівання.

Ось так вже півдня рожева повітряна кулька яскравіла в зелені старого дуба. Ні, вона не залишалася непоміченою. Чи не кожен відвідувач центрального парку звертав на неї увагу. Особливо її персоною захоплювалися діти: „Мамо, подивись, яка гарна кулька!”, „Татку, дістань мені!..” Після кожного такого вигуку серце Кульки (якого, переконані всі, вона не має) тенькало і запалювалося новою надією. Вона тоді навіть старалася випростатись, щоб побачили: а вона ще так нічого – нова. Проте ліниво-прагматичне: „Навіщо вона тобі здалася, он їх скільки продається”, змушувало її засоромлюватись і ховатися у ще м`яке весняне листя. Важкість втрачених сподівань і уламки розбитих надій глибоко ранили ніжну душу (спробуймо повірити, що вона є) повітряної істоти-неістоти. Від розпуки вона ще міцніше притулилася до дуба-дідугана, і старий відчув на собі щось гірко-солоне. Легковажна повітряна річ плакала... Пекуче і стрімко стікали по її рожевому обличчю прозорі крапельки... Раптом Кулька відчула, що хтось витирає її сльози! Висушує чимось тепло-ніжним! Хто це? Вітер.

- А-а, це ти? – незадоволено промимрила Кулька.

- Ображаєшся, що я вирвав тебе з рук того хлоп`яти? – тихо, ніби винувато, промовив Вітер.

- Який сенс зараз про це говорити? Все одно назад нічого не повернеш, - насуплено мовила загублена річ.

- Ти думаєш, із ним була б щаслива? – допитувався Вітер.

- Не знаю, але принаймні мені було б затишно в якомусь домі.

- Рожева моя! - здивовано вигукнув Вітер. – Ти хочеш проміняти вільний небесний простір на задушливу атмосферу кімнати?!

- Який ще простір? –підвела голову кулька. – Вище дерев парку я ніколи не сягала у своєму польоті.

- Хочеш спробувати?

- Звісно, хочу. А це можливо?

- Чому б ні? Ти лише відчепися від дідуся, дай відпочити старому, він і так вже багато пережив за свої роки.

Сказавши це, вітер посадив на свої крила нову ніжно-рожеву подругу і поніс догори.

- Хочеш потанцювати? – запропонував крилатий кавалер.

- Хочу. Але я ніколи не танцювала в парі, – захоплено і одночасно ніяковіючи кліпнула очима повітряна панночка.

- Дарма! – посміхнувся вітер. – Тут головне – йти за партнером. А я танцюрист досвідчений.

І так вони закружляли в танці. Рухи були настільки стрімкі і навіть блискавичні, що паморочилося в голові. Кулька і Вітер проносилися над людними алеями, летіли над деревами, купалися в бризках фонтану і сміялися. Так, насправді сміялися! Їх сміх не був чутним, але він луною відбивався в серцях і на вустах тих, хто спостерігав той шалений танець. Так романтична пара долетіла до вечора, який своєю сонливістю перервав побачення цих двох – рожевої істоти-неістоти та одного з явищ природи.

- Кулько, прив`яжись знову до дуба. Тут ти безпечно перебудеш ніч, бо мені треба повертатися нагору, до своїх.

- Добре, - покірно погодилась вітрова подруга і щаслива заснула на дідуганових скронях.

Але сон рожевої Кульки був нетривалим. Близько до півночі її розбудив сильний шум листя.

- Вітре, це ти? – запитала вона.

Але у відповідь почула лише ще сильніший шум і тихі „ойки” - це лякливо скрикували молоденькі листочки, які через бурю, а це була саме вона, відривалися від свого татка-дуба. Мов навіжена налетіла злива і почала трощити все навколо. Біля Кульки з`явилися поламані гілки. Їх гострі сучки ось-ось мали проколоти тонке рожеве тільце.

- Вітре-е-е! Ти де? Чому ти залишив мене?! – перелякано і з розпачем кричала кулька.

Буря все скаженіла. Здавалося, вона будь-що хоче знищити саме це невинне рожеве створіння. Вона то вщухала, то зі ще більшою силою кидалася на круглу істоту, яка лише дивом трималася на пораненому дубі.

Спочатку Кулька хотіла, як за дня, сховатися серед листя, але понівечені гілки не давали цього зробити. Тоді вона подумала, що зможе відірватися і полетіти догори, де спочиває вітер, але коханий міцно прив`язав її до дуба. „Що ж робити?!” – зневірювалася у спасінні кулька.

- Танцюй, Кулько, - зболено прорипів дуб. – Танцюй так, як він тебе навчив...

Ай справді! Меткі рухи, які вона освоїла з вітром – це найкраща тактика проти ненависних бурі та зливи! І Кулька розпочала танок. Вправно ухиляючись від нападів, вона відтворювала свій денний політ із вітром. Буря налітала, злива сипала гострими краплями, проте ні одна не змогла поцілити в рожеву істоту. За цим поєдинком спостерігав увесь парк. Дерева почали повторювати за Кулькою такти танцю. Це було фантастичне видовище! Липи й каштани на чолі зі старезним дубом, дивлячись на тріпотання благенької кульки, стали немов чимось одним – велетенською істотою, яка успішно давала відсіч агресивній стихії. При такій згуртованості боротьба тривала вже недовго. Ще до того, як зажеврів світанок, люті нападники капітулювали.

Стомлена, але безмежно щаслива полководиця нічного бою, опустилася на м`якість листя і заснула...

- Татку, подивись, яка гарна кулька! – дзвінкий дитячий голосок розбудив рожеве повітряне дівчатко. Але Кулька не розратувалася, а грайливо підморгнула білявому хлопчикові, який, здавалося, дивився їй прямо в очі.

- Так, дійсно, дуже гарна, – погодився чоловік, і цим навіть здивував Кульку – від дорослого вона такого ще не чула.

- Татусю, вона не просто гарна! Вона особлива! – не зводив оченят син.

- Справді, якась не така, як продають у нас. Мабуть, імпортна.

- Дістанеш? – заворожливою бликиттю „вікон душі” дивилося хлопченя на тата.

- Звісно. Тут невисоко.

За хвильку чоловік відчепив від дуба Кульку і вона обхопила своїм хвостиком-мотузкою маленьку руку нового власника.

- А ось і мама з магазину.

image Чоловік з жінкою взяли за руки малого, і він, не випускаючи з долоні дорогоцінної для нього знахідки, побіг додому, раз по раз перелітаючи на батьківських руках через калюжі, що залишилися після нічної зливи. А в серцях та на вустах цих трьох луною відбивався якогось надприродного походження сміх.

Світлана Ярошенко.

 
Обсуждение статьи

Ваш комментарий

Комментарии пользователей ()
Лента новостей    

Новости в RSS

Обсуждаемое Читаемое

    Календарь // Апрель 2024

    П В С Ч П С В
    1 2 3 4 5 6 7
    8 9 10 11 12 13 14
    15 16 17 18 19 20 21
    22 23 24 25 26 27 28
    29 30 1 2 3 4 5