Станіслав Грунтковський, керівник відділу благовістя ВСО ЄХБ: «Я впевнений, що з величезною працею, колосальним завданням, яке поклав Господь на християн в Україні, лише баптистська деномінація справитися не може»

- Як сталося, що саме ви очолили відділ благовістя найчисельнішого в Україні та й у Європі баптистського союзу? Що було спочатку – Господнє покликання чи призначення братської ради?

- З 1998 року я повністю відданий справі благовістя, до цього я брав участь у організації нової церкви у м. Острозі. Тоді в Рівненській області, коли В’ячеслав Васильович Нестерук був старшим пресвітером, виникла ідея створення при обласному об’єднанні відділу благовістя. Він мав би допомагати церквам області в першу чергу у проведенні великих масових євангелізацій. Ми звикли, що це роблять такі прекрасні організації, як «Відродження», або якісь іноземні євангелісти, але ж хотіли, щоб було наше, рідне, адаптоване і максимально зрозуміле для українців.

Тоді мені запропонували переїхати з Острога разом з сім’єю в Рівне і власне очолити відділ благовістя. Скажу відверто, що першою моєю реакцією було «ні». Тому що, незважаючи на те, що церква вже була зареєстрована, було немало молодих братів і сестер членами церкви, було ядро церкви, але великої кількості служителів не було, я природно відмовився, бо вбачав необхідним ще бути в Острозі. Але молився, і врешті решт складались і обставини так, і внутрішні переконання, що потрібно переїхати в Рівне.

Спочатку я власне і не знав, що саме будемо робити. Але склалася хороша команда чудових молодих братів та сестер, які почали разом з Михайлом Андрійовичем Іллюком, на той час заступником старшого пресвітера по Рівненській області, проводити євангелізації під назвою «Тиждень святої Євангелії» - восьмиденні масові акції, які тривали по шість годин щодня.

Вони відрізнялися від тих, до яких ми звикли, крім того, ми специфічно працювали окремо з дітками, окремо з молоддю, окремо з дорослими. Враховуючи різний вік, різне сприйняття Євангелія, відповідно використовуючи різні методи, працюючи з різними віковими категоріями.

Ми ініціювали створення молодіжних християнських клубів, пізніше у Рівненській області їх було вже 13. Ми перші, хто почали працювати у світських навчальних закладах, використовуючи програми громадської організації «Нова надія» - «Правда про СНІД», «Правда про наркотики». Можна сказати, що за шість років євангелізаційне служіння в Рівненській області досягло значних результатів, принаймні ми провели майже сорок тижневих євангелізацій «Правда, що змінює світ», і це, якщо хочете, було справжньою епохою для багатьох церков.

Але так сталося, що В’ячеслав Васильович Нестерук переїхав до Києва, ставши заступником старшого пресвітера по Україні Григорія Коменданта. Раніше місіонерський відділ і відділ благовістя були разом, а тут виникла ідея створити відділ, який би займався суто благовістям. Запропонували мені. І знову я не одразу сказав «так», але ми з дружиною молилися і врешті-решт погодилися. Два роки тому ми переїхали ближче до Києва, проживаємо в Ірпіні, і я несу служіння у відділі благовістя ВСО ЄХБ.

- Які пріоритетні напрямки у роботі відділу благовістя?

- По-перше, на мою думку, відділ благовістя мав би допомогти церквам знайти відповідь на два важких запитання: «чому?» і «що робити?» Допомогти зрозуміти, чому з кожним роком ми хрестимо все менше і менше людей, провести серйозний аналіз стану церков, аналіз наших методів і підходів в благовісті, віднайти ті моменти, які перешкоджають нам бути ефективнішими у досягненні невіруючих людей – це будуть відповіді питання «чому?». І, звичайно, далі – «що робити?» Що реально мала б робити проста, середньостатистична баптистська церква в Україні аби успішніше досягати невіруючих людей.

Звичайно, відділ благовістя мав би допомагати церквам у проведенні масових євангелізацій, в навчальних семінарах щодо клубних служінь. Взагалі, якщо говорити про благовістя, молодь для нас – це пріоритетний напрямок. Ну і, звичайно, – допомогти сформуватися повноцінним відділам благовістя в кожній області. Моя мрія – щоби кожний регіон України мав хороший, повноцінний, сильний відділ благовістя.

- Наскільки змінилися методи, напрямки благовістя за десять років? Що, на вашу думку, найефективніше зараз для досягнення невіруючих?

- На жаль, реакція людей на наші методи змінюється набагато швидше, аніж наші методи. Я навернувся до Бога у 1991 році. Мені достатньо було просто потрапити до християнської бібліотеки і почитати книгу «Истинный христианин». Пізніше вивчаючи Біблію у групі, я прийшов до Бога. Я пам’ятаю, як в ті часи у центрі міста була виїзна християнська бібліотека, і люди в чергу ставали, аби отримати книгу.

Сьогодні нічим нікого не здивуєш. Люди набагато гірше реагують на запрошення на масові євангелізації. Це не означає, що від них потрібно відмовитися. Мені здається, що з масових євангелізацій має дещо зміститися акцент і, можливо, прийшов час не стільки думати про пожинання плодів, скільки про цілий процес посіву, з надією, що років за п’ять-десять буде чергова хвиля пробудження.

Звичайно, методи благовістя треба змінювати і, в першу чергу, орієнтуючись на дітей і молодь, тому що це найбільш відкриті для Євангелія категорії. Хотілося, щоб наші церкви збагнули, що в благовісті ми повинні орієнтуватись на потреби, які є у людей. Якщо наше благовістя буде відірване від реального життя, від тих питань, які стоять перед людьми, навряд чи ми будемо цікаві і актуальні.

- Яким чином відділ благовістя співпрацює із засобами масової інформації?

- Насправді це одна з самих слабких ланок служіння ВСО ЄХБ. Незважаючи на те, що є в нас регіональні видавництва, газети, журнали, радіопередачі, що виходять на місцевому рівні, але потужної цілеспрямованої співпраці з мас-медіа, як християнськими, так і світськими, які можна було б використовувати зокрема у благовісті, на жаль, поки що немає.

Такі всесвітньовідомі організації, як Асоціація Біллі Грема (у нас вона представлена християнським центром «Відродження»), мають колосальний досвід співпраці з мас-медіа, я думаю, ми у них багато чому можемо навчитися. І тут я знову ж таки сподіваюсь на молоде покоління талановитих людей, які мають змогу отримати гарну освіту. І я дуже сподіваюся, що інформаційна блокада, яка існує стосовно Євангелія, і навіть, якщо хочете, нашого всеукраїнського союзу євангельських баптистів, буде прорвана.

- Які практичні кроки відділ благовістя робить для того, щоби таки співпрацювати зі ЗМІ? Можливо, ви якось об’єднуєте свої мас-медіа?

- При ВСО ЄХБ є інформаційний відділ, але він робить тільки перші кроки, намагаючись об’єднати зусилля журналістів, які є. Ідеї є, напрямки є, я думаю, що все попереду. Особливо, що стосується Інтернет, ми дуже надіємося, що наш сайт запрацює. Все впирається в хорошу людину, яка, як кажуть, землю б гризла і рухала це питання. Дуже приємно за молодіжний комітет союзу, у них є безпосередній пріоритетний напрямок, це мас-медіа, є відповідальна людина. Я думаю, що при співпраці з інформаційним відділом ВСО ЄХБ хороші зміни попереду.

- Дозвольте ще одне, можливо, не дуже коректне питання.

- Ризикніть (сміється).

- У євангелізаціях, що ініційовані тут «Відродженням», разом задіяні і баптисти, і п’ятидесятники. Яке ваше особисте ставлення до цього, і ставлення ВСО ЄХБ?

- Це питання справді неоднозначне навіть не на рівні союзу, а на рівні окремо взятої місцевості. Є території, де історично склалися гарні відносини між баптистськими і п’ятидесятницькими церквами, і там майже не виникає проблем і натягнутості у стосунках. Але, на жаль, є окремі регіони, де церкви дистанціюються одна від одної. О, це питання складне.

Я можу зрозуміти намагання центру «Відродження» об’єднувати в благовісті як баптистів, так і п’ятидесятників. Тому що я впевнений, що із цією величезною працею, колосальним завданням, яке поклав Господь на християн в Україні, лише баптистська деномінація справитися не може.

Це моя особиста думка, я не можу сказати, що це абсолютна думка нашої канцелярії. Якщо в благовісті під патронатом, під безпосереднім керівництвом центру «Відродження» об’єднуються баптистські і п’ятидесятницькі церкви, дай Бог, щоб це справді послужило на більш успішне досягнення невіруючих людей. Я дуже на це надіюсь.

Інтерв’ю записала Світлана Кучеренко, ProChurch.info.