Не лякайся пустелі!

Важливо сформулювати лише своє бажання у формі молитви і завершити її словами: “Прошу в ім’я Ісуса Христа. Амінь”. Проходить час, а бажане так і не з’являється. Тоді у наше життя закрадається розчарування, починає здаватися, що Слово Боже взагалі не працює. А у чому ж насправді річ?

Давайте поглянемо на деякі слова Святого Письма. “Бо Євангелія була звіщена нам, як і тим. Але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів. Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували, як Він провістив: “Я присяг був у гніві Своїм, що до місця мого відпочинку не ввійдуть вони”, хоча діла Його були вчинені від закладин світу”; і ще: “…бо коли б Ісус (Навин) дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьому. Отож, людові Божому залишається суботство, спочинок” (див. Євр. 4:1-13).

Таким чином, ми бачимо, що перед Божим народом все ще стоїть умова входу у відпочинок Божий. Для того, щоб ввійти у цей відпочинок, потрібно, насамперед, мати Божий спосіб мислення, довірити себе в Його руки, постійно змінюючись в образ Ісуса Христа, адже це - наша мета. Саме в такий спосіб ми можемо скоротити свій час перебування у пустелі, щоб увійти у Божий відпочинок.

Після виходу з Єгипту Ізраїль вважав, що саме народи, які населяли ті землі, стояли на перешкоді їхнього входу в обіцяний край їхнього благополуччя. Ми також часто думаємо, що хтось стоїть на нашій дорозі, займає наше місце і не дає здійснитися Божому покликанню у нашому житті. Насправді ж проблема була в самому Ізраїлі, в образі його мислення і недовірі Богові.

Ми читаємо, як впали стіни Єрихону лише з тієї причини, що народ Ізраїля довірився Господу і був у послусі перед Ним. Звернімо увагу також на те, як у чудовий спосіб у минулому столітті Бог заснував державу Ізраїль на густозаселеній території. Ти повинен зрозуміти, що у Бога знайдеться місце і для тебе. Він прагне підняти та благословити тебе. Просто довірся Йому і будь готовий до цього!

Сьогодні багато християн переконані, що на їхньому шляху не повинно бути пустелі. Але чому ж біблійні герої, у тому числі Ісус Христос, проходили пустелю? Бо саме у пустелі у неймовірних труднощах розкриваються наші серця. “Я Господь, що досліджую серце, щоб кожному дати згідно з путтю його, за плодом учинків його” (Єз. 17:10). Стан нашого серця дуже важливий перед Господнім лицем. Своїм незадоволенним відношенням ми можемо все зіпсувати.

Дозвольте дати одне свідчення. Коли черговий раз до Івано-Франківська приїхав пастор з Рівного Володимир Ільчук, ми привезли його до будинка одного з братів нашої церкви, де мав зупинитися гість. Володимир Костянтинович, побачивши гарний будинок, запитав, чий він. Коли йому відповіли, він став молитися, дякуючи Богові за благословіння бути там, він благословив цей дім і сім’ю. Ось правильне серце, саме це є важливим для Бога. У деяких християн на подібні речі інша реакція - “душить жаба”. Коли ти не можеш радіти успіху іншого, то ти неспроможний отримувати щось від Господа.

Ні в якому разі Бог не хоче, щоб ми були бідними, але багатьох християн з неоновленим мисленням багатство може вбити. Бог знає про це, тому і піклується про нас вдень і вночі. Безліч християн сповідують своїми устами правильні речі, але продовжують жити немудро, як погани, що шукають тільки земного.

Християнам давно вже відомо: якщо Бог володіє твоїм гаманцем, Він володіє тобою. У такому стані ти спроможний чути голос Бога і виконувати Його повеління. Одним з Божих повелінь є обмиття ніг іншим. Якщо ми піклуємося одне про одного, то маємо спільність. В єдності - наша сила. Де єднання, там перебуває Господь. Роблячи щось добре іншим, ми скорочуєм свій термін перебування у пустелі. Пустеля - це ніщо інше, як ходження по плоті, а не життя по духу.

Отож, наше завдання - прославити Господа своїм життям, сприяти розширенню Його царства на землі. Ми у завіті з Господом і добровільно погодилися жити згідно Євангелії. Коли ми погоджувалися, ми не ставили умови коритися Господу лише тоді, коли Він забезпечить нас всім. Покликавши до Себе, Бог поставив нас у позицію праведності. А от жити праведно чи ні - це вже вибір наш. Що б не трапилося, нам потрібно перебувати у вірі.

Коли ми втрачаємо віру, Його душа не вподобає нас (Євр. 10:38). Нам слід пам’ятати, що коли до нас приходять труднощі - пустеля, не варто цю проблему вирішувати тілесно, ображаючись на всіх. В такий нелегкий час слід молити Бога, щоб Він дав нам здатність перебувати в Його послусі, тоді Дух Святий буде вказувати нам вірний шлях у скрутному становищі. Він здатен ввести нас у Свій відпочинок.

Михайло Довгалюк, пастор церкви “Скеля”, м. Івано-Франківськ, ProChurch.info