Проект Закону України ‘’Про внесення змін до Закону України ‘’Про свободу совісті та релігійні організації’’

Закон України

Про внесення змін до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”

Верховна Рада України постановляє:

Внести зміни до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 20, ст. 277, № 30, ст. 418; 1993 р., № 26, ст. 277; 1994 р., № 13, ст. 66; 1996 р., № 3, ст.11; 1997 р., № 8, ст. 62; 2003 р., № 10-11, ст. 87), виклавши його у такій редакції:

“ЗАКОН УКРАЇНИ

Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону

1. Завданнями цього Закону є:

1) створити законодавчу базу для реалізації кожним права на свободу світогляду та віросповідання, встановленого Конституцією України;

2) забезпечити відповідно до Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, інших міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, рівність усіх перед законом, незалежно від світогляду чи віросповідання;

3) визначити права та обов’язки держави і релігійних організацій у сфері свободи світогляду, віросповідання та релігійної діяльності;

4) сприяти толерантному ставленню та взаємоповазі осіб, які мають різний світогляд чи віросповідання, та релігійних організацій різних віросповідань;

5) запобігати виникненню конфліктів між релігійними організаціями.

Стаття 2. Законодавство про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації

1. Законодавство про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації складається з Конституції України, Цивільного кодексу України, цього Закону та інших актів законодавства.

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом та іншими актами законодавства України про свободу світогляду та віросповідання, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Стаття 3. Право на свободу світогляду та віросповідання

1. Кожен має право на свободу світогляду та віросповідання. Це право включає свободу мати, приймати та змінювати світогляд або релігію на свій вибір, а також свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноособово чи спільно з іншими, публічно чи приватно, релігійні культи і ритуальні обряди, здійснювати релігійну діяльність, відкрито виявляти та вільно поширювати свої переконання.

2. Свобода виявляти світогляд та сповідувати релігію може бути обмежена законом лише в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, коли і наскільки таке обмеження є необхідним у демократичному суспільстві.

3. Жодна релігія чи світогляд не можуть бути визнані обов’язковими. Не допускається примус при визначенні особою ставлення до релігії та до сповідування або відмови від сповідування релігії, до участі або неучасті у богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

4. Батьки, усиновлювачі, опікуни та піклувальники дитини мають право виховувати дитину відповідно до власного світогляду та релігійних переконань без заподіяння шкоди психічному чи фізичному здоров’ю дитини та її повноцінному розвиткові. Не допускається релігійне виховання та навчання дітей без згоди їхніх батьків або осіб, які їх замінюють. Релігійне виховання та навчання неповнолітніх осіб здійснюється лише за їхньою згодою.

5. Тайну сповіді гарантовано законом. Ніхто не має права вимагати від священнослужителів надавати відомості, які вони одержали під час сповіді.

Стаття 4. Неприпустимість дискримінації на підставі світогляду чи віросповідання

1. Кожен, незалежно від свого світогляду та віросповідання, є рівним перед законом. У документах, що посвідчують особу, ставлення до релігії не вказується.

2. Дискримінація за ознакою світогляду чи віросповідання є неприпустимою.

3. Будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи надання переваг за ознакою світогляду чи віросповідання, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі, ненависті чи образа почуттів, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

4. Релігійні організації та їхні представники не повинні у будь-якій формі проповідувати ворожнечу чи нетерпимість до будь-кого за ознакою світогляду чи віросповідання.

5. Ніхто не може бути звільнений від виконання своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних чи інших переконань. У разі, коли виконання військового обов’язку суперечить релігійним чи іншим переконанням громадянина, держава гарантує право таких громадян на проходження альтернативної (невійськової) служби в порядку, встановленому законом.

Стаття 5. Держава та релігійні організації

1. Відносини держави та релігійних організацій в Україні ґрунтуються на принципі відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави.

2. Держава захищає права релігійних організацій, поважає їхні традиції та внутрішні настанови, що не суперечать законодавству.

3. Держава не втручається у діяльність релігійних організацій, що здійснюється в межах закону.

4. Усі релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї або кількох релігійних організацій щодо інших не допускається.

5. Держава може повністю або частково фінансувати суспільно корисні проекти, які здійснюють релігійні організації.

6. Релігійні організації не виконують функцій державних органів та органів місцевого самоврядування та не повинні втручатися в їхню діяльність.

7. Релігійні організації мають право брати участь у суспільному житті, здійснювати підприємницьку діяльність, поширювати свої погляди через засоби масової інформації та в інший спосіб нарівні з іншими непідприємницькими організаціями.

8. Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій (блоків) і не надають політичним партіям (блокам) матеріальну та іншу допомогу чи підтримку.

9. Релігійні організації та фізичні особи, які мають право діяти та діють від їхнього імені, не висувають кандидатів до органів державної влади і органів місцевого самоврядування, не фінансують та не здійснюють передвиборну агітацію у будь-яких формах і будь-якими засобами за або проти кандидатів до цих органів, а також за або проти політичних партій (виборчих блоків).

10. Не допускається залучення до передвиборної агітації релігійних організацій або їхніх офіційних представників політичними партіями (блоками), кандидатами на посаду сільського, селищного, міського голови, кандидатами у депутати усіх рівнів і кандидатами на пост Президента України або особами, які діють від їхнього імені.

11. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті, зокрема обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, нарівні з усіма громадянами з урахуванням положень цієї статті.

12. Релігійні організації зобов’язані дотримуватися вимог законодавства України.

Стаття 6. Освіта, наука та релігійні організації

1. Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій) та має світський характер. Кожен має право на освіту в державних і комунальних навчальних закладах незалежно від світогляду та віросповідання.

2. Навчально-виховний процес у державних і комунальних навчальних закладах ґрунтується на засадах світоглядного плюралізму та позаконфесійності.

3. Не допускається обмеження на проведення наукових, в тому числі релігійних і релігієзнавчих, досліджень та поширення їхніх результатів за ознакою відповідності чи невідповідності будь-якій світоглядній чи віросповідній доктрині.

4. Викладання духовно-моральних дисциплін і дисциплін про релігію, що не супроводжуються релігійними обрядами та мають інформативний характер, може здійснюватися у державних і комунальних навчальних закладах за умови добровільного вивчення таких дисциплін.

5. Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи з вивчення відповідного віровчення, а також проводити навчання в інших формах.

6. Релігійні організації нарівні з іншими юридичними особами приватного права мають право у встановленому порядку засновувати дошкільні, загальноосвітні та вищі навчальні заклади з релігійно визначеною системою виховання.

7. Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані здійснювати навчально-виховний процес на засадах толерантності та поваги до кожного, незалежно від його світогляду чи віросповідання.

Розділ ІІ

РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 7. Релігійні організації

1. Релігійними організаціями в Україні визнаються об’єднання фізичних осіб без статусу юридичної особи та юридичні особи приватного права, утворені з метою спільного віросповідання та ведення релігійної діяльності.

2. Релігійні організації не повинні втручатися у діяльність інших релігійних організацій, окрім випадків участі релігійних об’єднань, їхніх керівних органів чи керівників у діяльності релігійних організацій, що входять до складу таких об’єднань, в порядку, визначеному їхніми статутами.

Стаття 8. Організаційно-правові форми релігійних організацій

1. Незалежно від найменування релігійні організації можуть утворюватися у формі релігійних товариств, релігійних установ та релігійних об’єднань.

2. Релігійним товариством є добровільне об’єднання фізичних осіб (учасників), незалежно від того, набуває таке об’єднання статусу юридичної особи чи ні. Учасники релігійного товариства беруть безпосередню участь у його діяльності та управлінні товариством.

3. Релігійною установою є організація зі статусом юридичної особи, що створена іншою релігійною організацією – юридичною особою (засновником) для досягнення визначеної засновником мети.

4. Релігійні об’єднання складаються з релігійних товариств і релігійних установ, утворюються та набувають статусу юридичної особи у порядку, визначеному цим Законом.

5. Основи статусу релігійних організацій як юридичних осіб приватного права визначені Цивільним кодексом України. На них поширюються норми Цивільного кодексу України щодо непідприємницьких товариств та установ, якщо цим Законом не встановлено інше.

Стаття 9. Особливості юридичного статусу релігійного товариства

1. Релігійні товариства без статусу юридичної особи можуть здійснювати свою діяльність, не повідомляючи державні органи та органи місцевого самоврядування про своє заснування. Вони також мають право повідомити відомості про себе територіальним органам Міністерства юстиції.

2. Релігійні товариства, що складаються з трьох (десяти*) і більше учасників з повною цивільною дієздатністю, мають право набувати статус юридичної особи в порядку, визначеному цим Законом.

3. Ті самі фізичні особи можуть утворити лише одне релігійне товариство.

4. Вищим органом релігійного товариства є загальні збори учасників товариства.

5. Релігійні товариства самостійно визначають правила прийому до свого складу нових учасників і мають право вести реєстр учасників товариства. Учасник релігійного товариства має право в будь-який час вийти зі складу товариства, а товариство може виключити учасника зі свого складу в порядку, передбаченому його статутом.

6. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить:

1. затвердження статуту товариства та внесення змін до нього;

2. обрання чи затвердження керівних і виконавчих органів товариства;

3. прийняття рішення про віросповідну належність та канонічне підпорядкування товариства, а також про їх зміну;

4. прийняття рішення про утворення релігійного об’єднання, а також про входження до релігійного об’єднання та вихід із нього;

5. прийняття рішення про відчуження нерухомого майна, яке належить релігійному товариству на праві власності;

6. прийняття рішення про припинення товариства.

7. Релігійні товариства самостійно визначають свою підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійним об’єднанням, зареєстрованим в Україні, а також міжнародним та закордонним релігійним об’єднанням і релігійним центрам, мають право на вільний вихід із цієї підлеглості та на її зміну.

Стаття 10. Особливості юридичного статусу релігійної установи

1. Релігійні установи можуть утворюватися лише зі статусом юридичної особи.

2. Засновник має право формувати чи затверджувати виконавчий орган релігійної установи в порядку, визначеному статутом установи.

Стаття 11. Релігійні об’єднання

1. Релігійні товариства – юридичні особи мають право створювати релігійні об’єднання.

2. Релігійні об’єднання утворюються та діють з місцевим чи всеукраїнським статусом.

3. Місцеве релігійне об’єднання мають право утворити два та більше релігійні товариства одного віросповідання, що мають статус юридичної особи та зареєстровані на території однієї області, Автономної Республіки Крим, міст Києва чи Севастополя.

4. Всеукраїнське релігійне об’єднання може бути створене релігійними товариствами чи місцевими релігійними об’єднаннями одного віросповідання, зареєстрованими на території більшості областей України, міст Києва і Севастополя, які в порядку, передбаченому їхніми статутами, вирішили утворити всеукраїнське релігійне об’єднання.

5. Кожна релігійна організація та установа може входити до складу лише одного місцевого та одного всеукраїнського релігійного об’єднання.

6. Релігійні об’єднання самостійно визначають свою ієрархічну структуру відповідно до настанов свого віросповідання.

7. Керівні та інші органи релігійних об’єднань можуть утворюватися у формі релігійних установ.

8. Релігійні об’єднання, зареєстровані в Україні, самостійно визначають свої відносини із міжнародними та закордонними релігійними та міжрелігійними об’єднаннями і центрами, зокрема мають право на канонічне та організаційне підпорядкування міжнародним та закордонним релігійним центрам, а також право входити до складу міжнародних релігійних і міжрелігійних об’єднань.

Стаття 12. Міжнародні та закордонні релігійні та міжрелігійні об’єднання і центри

1. Міжнародні та закордонні релігійні та міжрелігійні об’єднання і центри мають право засновувати на території України свої представництва та релігійні установи, що підлягають обов’язковій державній реєстрації в порядку, визначеному цим Законом.

2. Представництва міжнародних та закордонних релігійних та міжрелігійних об’єднань і центрів, діють в Україні без статусу юридичної особи.

3. Установи, що їх утворили міжнародні та закордонні релігійні та міжрелігійні об’єднання і центри, діють в Україні зі статусом юридичної особи.

Стаття 13. Правоздатність та дієздатність релігійних організацій

1. Релігійні організації набувають статусу юридичної особи з моменту їхньої державної реєстрації відповідно до цього Закону.

2. Релігійні організації, що набули статусу юридичної особи, мають загальну правоздатність.

3. Релігійні організації н

Обсуждение статьи

Ваш комментарий

Уведомлять об ответах Отправить комментарий