Заявление пресс-службы УПЦ КП по поводу обращения иностранных архиереев и иерархов Московского Патриархата

1. Попри спробу видати зазначене звернення за спільну думку всіх православних Церков, насправді воно відображає приватні позиції друзів та шанувальників митрополита Володимира (Сабодана), які зібралися на святкування річниці його хіротонії, та підлеглих йому архієреїв УПЦ МП. Є серйозні підстави вважати, що окремі закордонні архієреї взагалі не знали змісту звернення. Тому оголошення листа, підписаного у добровільно-примусовому порядку, ще й після трьох днів святкування, «позицією Вселенського православ’я» – цинічна і некоректна дія.

2. У зверненні містяться думки, які суперечать Символу віри та православній еклезіології. У останньому реченні шостого абзацу звернення описуються такі «суттєві властивості Церкви», як «єдність, святість, канонічність, апостоличність». Таке твердження прямо суперечить словам Символу віри, в якому сповідується віра «у єдину, святу, соборну (кафоличну, гр. – кафолікін) і апостольську Церкву». Таким чином у зверненні догматичне поняття «соборна Церква» підмінене невідомим досі православній еклезіології поняттям «канонічна Церква», чим порушено визначену Вселенськими соборами незмінність тексту Символу віри. Наявність такого серйозного догматичного відступлення у тексті звернення робить його повністю неавторитетним для Православної Церкви.

3. Очевидно, що згадане звернення не проходило спеціального обговорення, а було підготоване завчасно представниками Московського Патріархату, позиція яких у питанні Православ’я в Україні загальновідома. Щодо закордонних архієреїв, які поставили під зверненням свої підписи, то митрополита з Америки Германа Східні Патріархи не визнають «Предстоятелем Помісної Церкви». Інших закордонних архієреїв (крім, мабуть митрополита РПЦ Кирила Гундяєва) ніхто не уповноважував підписувати документи такої ваги від імені своїх Церков. Під документом не стоять підписи жодного представника Константинопольського Патріархату – нашої Церкви-Матері, а також інших Помісних Церков – Румунського Патріархату, Кіпрської Церкви, Албанської Церкви.

4. У питаннях такої ваги, як доля Православ’я в Україні, мають авторитет і значення ті документи, які згідно до канонічних правил прийняті Помісними Церквами на своїх Помісних, Архієрейських соборах чи Синодах, які висловлюють консолідовану думку цілої Помісної Церкви, а не окремого ієрарха, навіть Предстоятеля, який приїхав на святкування і є залежним (хоча б психологічно) від сторони, яка запросила його.

5. Якби державна влада України прислухалася до цього документу, то вона повинна була б, виходячи з його логіки, ліквідувати всі релігійні організації, окрім УПЦ МП, бо жодна з них, на думку авторів звернення, не знаходиться «у спасительній огорожі Православ’я». Вважаємо це підбурюванням влади до антиконституційних та незаконних дій.

6. Інакше, як лицемірством, не можна назвати позицію авторів звернення щодо участі держави у церковних справах. Категорично відкидаючи підтримку з боку держави процесу становлення Помісної Української Православної Церкви, вони готові з радістю вітати можливу допомогу державної влади у боротьбі проти Київського Патріархату і закликають її до цього.

7. Особливе обурення викликає обговорення у документі питання Катерининської церкви у Чернігові. Вважаємо, що ніхто з-за кордону не має вказувати українській державі, як розпоряджатися належним їй майном. Якщо представники УПЦ МП не згідні з ухваленими державою рішеннями – вони мають право їх оскаржувати, публічно висловлювати свою позицію. Але вони не мають жодного права силою перешкоджати виконанню законних рішень, блокувати вхід до храму, який не належить до відання УПЦ МП, розпалювати релігійну ворожнечу, розбрат та ненависть, що зараз має місце у Чернігові. Навіть якщо їх у цьому підтримують кілька закордонних ієрархів.

УПЦ Київського Патріархату завжди виступала і надалі виступатиме за розв’язання проблемних питань у міжправославних стосунках в Україні шляхом діалогу, досягнення порозуміння, бо такий шлях нам заповідав Господь. На жаль безліч попередніх пропозицій нашої Церкви про діалог представниками УПЦ МП були безпідставно відкинуті.

Для нас є неприйнятною мова шантажу, ультиматумів, неправди та ворожнечі, до якої досі вдавалися представники Московського Патріархату. Попри всі їхні інтриги нас підтримує більшість православних українців. На нашій стороні – правда і закон. Українська Церква не претендує на чуже – але й своїм вона не поступиться!

РИСУ