Ватикан будет продвигать женщин на высокие должности

На шляху до єдності

  Ім’я папи Іоана Павла ІІ назавжди закарбується в наших серцях. Його поїздки, зустрічі, діалоги – все це відбувалось в пошуках миру, а отже – на благо людства. А найголовніше, на що варто звернути особливу увагу, – в період понтифікату Іоана Павла ІІ перед світовою спільнотою постає зовсім не та Римо-Католицька Церква, про яку йде мова в підручниках історії. Нині Ватикан провадить миротворчі місії планетарного масштабу, що кардинально відрізняється від діяльності Церкви в період так званих „темних” віків середньовіччя, коли палали вогнища, на яких заживо спалювали інакомислячих. До речі, саме Іоан Павло ІІ став першим папою, який офіційно вибачився за помилки минулого: перед чехами – за спалення Яна Гуса, перед євреями – за відсутність реакції Церкви в період холокосту. Такі заяви справді гідні поваги. Особливо, коли доводиться вибачатися за речі, до яких не маєш жодного відношення. І все це заради порозуміння між людьми, в щирому прагненні до бажаної єдності між віруючими різних конфесій. І справді, – Бог у нас один, одна віра, одне хрищення, і разом з цим безліч християнських течій!
Особистий вклад Іоана Павла ІІ в об’єднавчому процесі був досить вагомим. Новообраному папі необхідно лише зберегти всі ті добрі починання, і звичайно ж, продовжити нелегку справу примирення. Аналізуючи безпрецедентні кроки попереднього понтифіка можна зпрогнозувати подальші дії Римо-Католицької Церкви на шляху об’єднання основних течій християнства.
Біблія є священною книгою всіх християн, незалежно від конфесійної приналежності. Кожному народу притаманні певні традиції, обряди, в той час як Біблія залишається незмінною з часу її написання. І саме вона слугуватиме тим фактором, що об’єднає віруючих в одну християнську спільноту. Тому цілком вірогідно, що вже в найближчому майбутньому будуть переглянуті рішення Церковних Соборів, які не узгоджуються з Святим Письмом. Як приклад такої неузгодженості можна згадати рішення Лаодикійського Собору 364 р. після Р.Х. стосовно дня відпочинку. Хто хоча б трохи знайомий з Біблією, може зауважити, що згідно біблійних текстів днем поклоніння є субота. Що ж спонукало учасників Лаодикійського Собору перенести день відпочинку з суботи на неділю? Пропоную звернутись до історії.
На початку IV ст. римський імператор Константин навернувся в християнство. Прагнучи об’єднати імперію, він знайшов досконале рішення. Спільним знаменником для об’єднання імперії може стати неділя. У неділю Христос воскрес із мертвих. У неділю язичники поклоняються богові сонця. Якщо християни об’єднаються з язичниками в поклонінні в недільний день, вони перестануть асоціюватися з юдеями, яких переслідували римляни. Якщо християни приймуть неділю – наприклад, в честь воскресіння, – язичники із задоволенням продовжать поклонятися в неділю, бо вони вже довгий час поклоняються в цей день сонцю. Логічно все обміркувавши, імператор Константин у 321 р. після Р.Х. видав перший в історії недільний закон, в якому проголосив: „У високошанований День Сонця нехай відпочивають усі судді, міське населення і ремісники”.
Історик Артур П. Стенлі зазначає:”Збереження за недільним днем старої язичницької назви „день сонця” (Dies solis) великою мірою пояснюється сумішшю язичницьких і християнських почуттів, з якими перший день тижня був рекомендований Константином своїм підлеглим як „високоповажний день сонця” (Історія Східної Церкви, с.184).
Цивільне законодавство Константина було ратифіковане і прийняте Римо-Католицькою Церквою вперше на Лаодикійському Соборі. Пропоную деякі коментарі з церковних джерел.
„Язичницький день сонця, посвячений Балдеру, став християнським недільним днем, святим для Ісуса” (Католицький світ, березень 1894р., с. 809).
„Ви можете прочитати Біблію від Буття до Об’явлення і не знайдете жодного рядка, який би підтверджував освячення недільного дня. Святе Письмо зобов’язує до релігійного дотримання суботи. Якщо бажаєте дотримуватися вчення Біблії, поклоняйтеся в суботу. Але Церква говорить, що традиція стоїть вище від Біблії, і ми встановили неділю. Ми змінили день, згідно з авторитетом Церкви” (Кардинал Джеймс Гіббонс, „Віра наших батьків”, с. 89).
Як бачимо, Церква офіційно визнає, що змінила день поклоніння. Так як дана зміна відбулася задовго до 1054 р., коли Церква поділилася на Західну та Східну, і центром християнства в той час був Рим, папі Римському належить першочергове право виправити колізію, яка існує на протязі багатьох століть. Дійсно, на шляху об’єднання віруючих в єдину християнську спільноту, сучасна прогресивна Римо-Католицька Церква в будь-який момент може переглянути рішення Лаодикійського Собору, враховуючи пряму невідповідність з позицією Святого Письма. На сьогодні це лише питання часу.
                  ГАЗЕТА ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ „ЧЕРНІВЦІ”